Є один Бог - по-московськи...

2018-08-08 16:16

Ніби не наша тема, ніби не пов’язана з польсько-українськими стосунками, але так тільки здається... Насправді все, що стосується Москви, надзвичайно важливе в наших польсько-українських справах. Москва завжди впливала на дії наших еліт, наших політиків і наших народів.
Впливала... і далі впливає.


В часи Хмельницького, в часи Залізняка, в часи Пілсудського, в часи Бандери...
Робила це відразу після війни, робила це після розпаду СРСР і робить це досі.
Робить це через агентуру впливу, через пропагандистську агентуру...
Робить це використовуючи гроші, корисних ідіотів, шовіністів, яким здається, що їм по дорозі з Москвою.

Робить це, звичайно, також через московську церкву. Через церкву імені Йосипа Сталіна, яка досі діє, на жаль, також і в Україні.

 

Чим в минулому була московська православна церква? Як виникла і чи була коли-небудь незалежною церквою? Прослідкуємо історію цієї церкви, щоб зрозуміти, хто справді був для неї об’єктом, а хто димовою завісою. Чи ця церква справді служить Богу?

 

 

Робить це, звичайно, також через московську церкву. Через церкву імені Йосипа Сталіна, яка досі діє, на жаль, також і в Україні.

 

Чим в минулому була московська православна церква? Як виникла і чи була коли-небудь незалежною церквою? Прослідкуємо історію цієї церкви, щоб зрозуміти, хто справді був для неї об’єктом, а хто димовою завісою. Чи ця церква справді служить Богу?

 

 

Московська церква є точно незалежною від Константинополя. Вона незалежна від Константинополя фактично від самого початку — від моменту, коли проголосила себе автокефальною церквою. Це відбулось в 1448 році, ще до падіння Константинополя. Саме тоді московська церква проголосила свою автокефалію — всупереч іншим церквам і без їх згоди.

Впродовж 141 року московська церква не була канонічною. Її автокефалія не визнавалась патріархом Константинополя. Для православного світу московська церква була відступником.

Визнання московської церкви автокефальною відбулось тільки в 1589 році, але через обставини, за яких це сталось, важко визнати цю церкву домом божим... хіба що Бог допускає шахрайство, підкуп, підступ і вимушення рішення ув’язненням.

 

Отже, після захоплення Константинополя турками (1453), каса місцевого патріархату була пуста. Через сто і кілька десятків років після падіння Константинополя, московський цар Федір Іванович — син Івана Грозного, запросив у Москву константинопольського патріарха, пропонуючи, щоб Москва стала його тимчасовою резиденцією. Патріарх Єремій ІІ погодився на пропозицію, не підозрюючи, що радник царя — Борис Годунов, наступницй цар, який вже за часів Федора де-факто керував московською державою, підготував пастку.

 

Єремій прибув у Москву 13 липня 1588 року. Але йому не віддали належну честь. Замість обіцяної резиденції, потрапив під домашній арешт. Вимога Годунова була однозначна: Єремій повинен проголосити автокефалію московської церкви!

Переговори тривали майже рік. Невідомо, які “аргументи” використовувались під час цих негоціацій. Невідомо, чим Борис Годунов — попередник НКВД — лякав Єремія. Згідно деяких переказів Єремія просто морили голодом. Так чи інакше, Годунов зрештою видавив з Єремія титул патріарха для голови московської церкви. Це відбулось в травні 1589 року.

 

У 1590 році Собор в Константинополі підтвердив автокефалію московської церкви, але й тут не обійшлось без шахрайства... Графологічне дослідження кінця ХХ століття показали, що значна частина підписів церковних ієрархів на грамоті 1590 року була підроблена. Із 105 підписі учасників Собору щонайменше 70 підроблені.

 

Факт фальсифікації визнає навіть московський патріархат, фото з книжки :
"ПРАВОСЛАВНА ЕНЦИКЛОПЕДІЯ ".
Під загальною редакцією московського патріарха - Алексія II.
Москва 2000 р.

 

Саме так! Московська автокефалія — це підробка.

Так з’явилась нова, п’ята по значимості, автокефальна православна церква зі своїм патріархом. З‘явилась в результаті підступу, шантажу, примусу і фальсифікації. Церква, як нам вмовляють, “від Бога і для Бога”.


Але це не кінець інтриг і афер в історії московського патріархату. 

Це не кінець історії, яка має небагато спільного з вірою в Бога, а тим більше з канонами автокефальних церков.

Після смерті Патріарха Адріана, в 1700 році Петро І заборонив обрання нового патріарха, а після 20 років “безпатріархального” періоду встановив т.зв. Духовний Колегіум, який невдовзі переіменували в Святий Синод, який, як державний орган виконував функцію церковного управління з 1721 до 1917 року, з часом, як “остаточний суддя” цього колегіуму. В т.зв. Синодальний період органи церковного управління були інститутом державного управління.

 

Отже, в історії московського патріархату було 217 років “патріархату без патріарха”. Понад два століття!
Настав 1917 рік. На Москву навалюються новітні єгипетські кари — революція, більшовики, Ленін з Троцьким і Стаіном, комунізм. Але також з’являється вибраний Святим Синодом новий Патріарх московської церкви — Тихон.

Його від самого початку більшовицької влади піддавали репресіям, ув’язнювали, судили, а звільнили тільки після обіцянки лояльності щодо більшовицької влади. Помер (за однією з версій його отруїли) в 1925 році.

І знову патріархат залишився без патріарха, а на додаток московська церква пригноблюється більшовиками всіма способами. Офіційної заборони діяльності церкви не було, але більшовики робили все, щоб знищити церкву — принаймні так це виглядало.


Але чи справді Сталін хотів знищити церкву, чи тільки “очистити” і повністю собі підпорядкувати?

 

В 1918-39 роках совєтська влада, за різними оцінками, вбила близько 40-45 тисяч священнослужителів (в 1918 році в московській державі було 62 тисячі православних священиків і близько 90 тисяч монахів). У 1939 році на волі було тільки близько 3 тисяч священнослужителів. Решта була у в’язницях, таборах, або вже були мертвими...

Зміни настають в 1942 році. Сталін дозволяє святкування Великодня в Москві. На початку 1943 року дозволяє церкві мати банківські рахунки ( визнаючи православну церкву юридичною особою), а в вересні того ж року дозволяє скликати Синод і обрати Митрополита Сергія Патріархом московської церкви...

 

 

 

Не треба багато розуму, щоб розуміти, що єпископи, які залишались на волі і обирали Сергія — були людьми, які повністю підпорядкувались Сталіну. Однак треба зазначити, що з цього моменту в московській церкві не з’явився жоден новий священнослужитель, який не був одночасно співпрацівником НКВД, а потім КДБ — це було неможливо! Інакше кажучи, московський патріархат, створений в 1943 році — це не фенікс, який відродився з божою допомогою, а лише новоутворений філіал НКВД — утворений “за допомогою” Сталіна...

   

 

 

Алексій І (Патріарх Москви в 1945-1970 роках) в листі до Йосипа Сталіна, від 19 травня 1944, тобто відразу після смерті Патріарха Сергія, писав:

“В моїй майбутній діяльності буду постійно і послідовно керуватись принципами, які були визначені церковною діяльністю дотеперішнього Патріарха:
дотримання канонів і статутів Церкв — з одного боку і незмінна лояльність Батьківщині і нашому уряду, яким Ви керуєте — з другого боку.
(...)
Прошу Вас, Вельмишановний і дорогий Йосипе Віссаріоновичу, прийняти слова моїх запевнень щодо Вас, з такою вірою, з якою вони йдуть від мене, прошу вірити моїй глибокій любові і вдячності Вам, як і любові всіх моїх підлеглих, всіх церковних працівників”.

 

Треба звернути увагу на факт, що та сама московська церква, яка діяла з 30-х років під повним контролем НКВД, а раніше, в 1700-1917 роках — під повним контролем московських царів, весь цей час діяла також на території Волині.
Діяла там і в 1943 році.
“Кресові” середовища розказують нам казки про греко-католицьких священиків, які на Волині святили ножі, вила і сокири... Але, якщо на Волині хтось щось святив, то тільки ті священики, які там з’явились до І світової війни, направлені московською церквою. Короткочасне підпорядкування Волині Польській Автокефальній Церкві багато не змінило. А греко-католицьких парафій на Волині просто не було.
Не можна забувати також, що в 1939-41 роках НКВД мало достатньо часу для проведення безпомилкової селекції серед місцевих священиків — визначаючи (їм відомими і надзвичайно ефективними методами), хто з них 2безбожний ворог народу”, а хто визнає своїм богом Йосипа Сталіна. Тому, якщо хтось справді святив сокири, то може варто перевірити, хто конкретно? Чи не священник, лояльний до совєтських союзників “кресов’яків”?

 

 

На кінець короткий підсумок в датах і цифрах:

 

  • Функціонування московської церкви, як церкви схизматичної до православного світу, тривало від 1448 року до щонайменше 1589, тобто 141 рік.
  •  Московський паиріархат існує (незалежно від серйозних сумнівів щодо його легальності) від 1589 року до сьогодні, тобто 429 років.
  • Період, коли московський патріархат не мав патріарха, припадає на 1700-1917 і 1925-1943 роки, тобто всього 235 років.
  • Період, коли московська церква мала патріарха і була незалежною від світської влади — це 1589-1700 роки, тобто 121 рік.
  • Період підпорядкування московської церкви більшовикам, НКВД, Сталіну, КДБ, ФсБ і Путіну тирває від 1918 року до сьогодні, тобто вже 100 років.
 

 

 

 

 

 

 

 

Це вся правда про московський патріархат...
В них також, як в інших християн,

є один Бог...
але кожного разу інший:
Цар..., Ленін..., Сталін..., Путін...
хто буде наступним?